Постанова 14.12.2023
року, справа № 750/3751/23, провадження № 61-16009св23 , Верховний
Суд у складі колегії суддів Другої судової палати КЦС: головуючого - Крата В.
І. (суддя-доповідач), суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В.,
Русинчука М. М., https://reyestr.court.gov.ua/Review/115821713
У березні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, просила
суд визнати ОСОБУ_2 такою, що втратила право користуватися житловим приміщенням,
посилалася на те, що вона зі своєю сім’єю на підставі ордеру на житлове
приміщення в гуртожитку від 08.12.2015 проживає в квартирі, в якій також
зареєстрована ОСОБА_2, яка з 2015 року у квартирі не проживає, що
підтверджується актом про не проживання особи за місцем реєстрації, складеним
09.03.2023 у присутності сусідів; умови та підстави реєстрації ОСОБА_2 у
вказаній квартирі їй невідомі. У відзиві
ОСОБА_2 акцентувала увагу на тому, що вона разом із сім`єю ОСОБА_1 не має
змоги проживати у спірній квартирі, оскільки квартира має лише одну кімнату,
площа та планування квартири не дають можливості для одночасного проживання
трьох дорослих осіб, вона ніколи не відмовлялася від прав на спірну квартиру,
продовжувала весь час сплачувати комунальні послуги та переукладати договори
найму на спірну квартиру. Спірна кімната у гуртожитку для ОСОБА_2 є житлом у
розумінні статті 8 Конвенції, права власності чи користування іншим житлом вона
немає, тому у разі задоволення позову ОСОБА_2 стане безхатьком. Місцевий суд
рішенням від 17.07.2023, яке залишено без змін апеляційним судом (постанова від
03.10.2023) позов задовольнив. Суди послалися на те, що з 08.12.2015
ОСОБА_2 у спірній квартирі не мешкає, перешкод у користуванні житлом позивачка
їй не створювала, з зустрічним позовом про вселення ОСОБА_2 не зверталась, а
тому без поважних причин відсутня за місцем реєстрації понад строки,
передбачені законом. Апеляційний суд також зазначив, що аргументи ОСОБА_2 про
те, що непроживання викликано об`єктивними причинами - відсутністю можливості
для проживання в одній кімнаті двох родин, а не відсутністю інтересу до житла,
колегія суддів відхилила як безпідставні, оскільки за обставинами справи
встановлено, що ОСОБА_2 добровільно виселилася із спірної квартири, надавши
згоду коменданту гуртожитку проживати у іншій квартирі (кімнаті) цього ж
гуртожитку, вимог про вселення у спірну квартиру чи визнання недійсним ордеру,
виданим на ім`я ОСОБА_1 , не заявляла. Також апеляційний суд відхилив доводи
апеляційної скарги про те, що у разі задоволення позовних вимог ОСОБА_2 стане
безхатьком, оскільки відповідачка тривалий час проживає в іншому житловому
приміщенні. Верховний Суд скасував судові рішення нижчих судів і направив
справу на новий розгляд до суду першої інстанції, вказав, що суди не звернули
уваги на те, що процесуальний закон покладає обов`язок на позивача довести факт
відсутності відповідача понад встановлені ст.71 ЖК строки у жилому приміщенні
без поважних причин, а також не перевірили і не оцінили доводи ОСОБА_2 про те,
що спірна квартира має лише одну кімнату, площа та планування квартири не дають
можливості для одночасного проживання трьох дорослих осіб; відповідачка
продовжувала весь час своєї відсутності сплачувати комунальні послуги та
переукладати договори найму на спірну квартиру.
Позиція Верховного Суду
Ø Для приватного права апріорі властивою є
така засада, як розумність.
Ø Розумність характерна як для
оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення
матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так
і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у
складі колегії суддів Другої судової палати КЦС від 16.06.2021 у справі №
554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати КЦС від 18.04.2022
у справі № 520/1185/16-ц, постанову ВП ВС від 08.02.2022 у справі №
209/3085/20).
Ø Кожна особа має право на захист свого
цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа
має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або
майнового права та інтересу (ч.1 ст.15, ч.1 ст.16 ЦК України).
Ø Порушення права пов`язане з позбавленням
його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право
повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту
необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача
порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних
(цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Ø Відсутність порушеного, невизнаного або
оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є
самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову ВС у
складі колегії суддів Другої судової палати КЦС від 15.03.2023 року в справі №
753/8671/21 (провадження № 61-550св22).
Ø Завданням цивільного судочинства є саме
ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи
інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси
позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для
такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної
палати КЦС від 05.09.2019 в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).
Ø Приватно-правовими нормами визначене
обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу
особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена
судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу
позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного
способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див.,
постанову ВС в складі колегії суддів Другої судової палати КЦС від 08.11.2023 в
справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23).
Ø При тимчасовій відсутності наймача або
членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.
Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість
місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в
разі спору - судом (ч.1 та 2 ст.71 ЖК).
Ø Визнання особи такою, що втратила право
користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад
встановлені строки, провадиться в судовому порядку (ст.72 ЖК).
Ø При виборі і застосуванні норми права до
спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм
права, викладені в постановах Верховного Суду (ч.4 ст.263 ЦК України).
Ø Системне тлумачення ст.71, 72 ЖК дає
підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, яка втратила право
користування жилим приміщенням за двох умов: не проживання особи в жилому
приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин. Вичерпного
переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, у зв`язку з
чим поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначається судом
у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи (див.,
зокрема, постанову ВС у складі колегії суддів Другої судової палати КЦС від 16.06.2021
в справі № 289/2299/18 (провадження № 61-17608св20), постанову Верховного Суду
у складі колегії суддів Третьої судової палати КЦС суду від 19.05.2021 в справі
№ 759/19579/17 (провадження № 61-4520св21), постанову ВС у складі колегії
суддів Третьої судової палати КЦС від 07.07.2021 в справі № 554/3289/20
(провадження № 61-2951св21).
Ø У постанові Верховного Суду у складі
колегії суддів Другої судової палати КЦС від16.06.2021 в справі № 289/2299/18
(провадження № 61-17608св20) зазначено, що:
«системне
тлумачення ст.71, 72 ЖК дає підстави для висновку, що особа може бути визнана
такою, яка втратила право користування жилим приміщенням за двох умов: не
проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність
поважних причин. Саме на позивача процесуальний закон покладає
обов`язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені ст.71 ЖК
строки у жилому приміщенні без поважних причин. Початок відліку часу
відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення
особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової
відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір
ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому
при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу,
суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення
причин довготривалої відсутності».
Ø У постанові Верховного Суду у складі
колегії суддів Третьої судової палати КЦС від 19.05.2021 року в справі №759/19579/17
(провадження № 61-4520св21) вказано, що:
Ø «аналіз ст.71, 72 ЖК дає підстави для
висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування
жилим приміщеннями за двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше
шести місяців та відсутність поважних причин такого не проживання. Вичерпного
переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, у зв`язку з
чим поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначається судом
у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи. Процесуальний
закон покладає обов`язок на позивача довести факт відсутності відповідача понад
встановлені ст.71 ЖК строки у жилому приміщенні без поважних причин. Початок
відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення.
Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк
тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує
зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця
проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила
право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення
для встановлення причин довготривалої відсутності. ЄСПЛ вказує, що
«втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла».
Втручання держави є порушенням ст.8 Конвенції, якщо воно не переслідує
легітимну мету, не здійснюється згідно із законом та не може розглядатись як
необхідне в демократичному суспільстві».
Ø У постанові ВС у складі колегії суддів
Першої судової палати КЦС від 24.10.2018 у справі № 490/12384/16-ц (провадження
№ 61-37646св18) зазначено: «вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство
не встановлює, у зв`язку з чим указане питання вирішується судом у кожному
конкретному випадку, з урахуванням фактичних обставин справи та правил ст.89
ЦПК України щодо оцінки доказів. Отже, збереження жилого приміщення за
тимчасово відсутнім наймачем або членом його сім`ї є одним із способів захисту
житлових прав фізичних осіб. Відповідно до статті 72 ЖК Української РСР
визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням
внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в
судовому порядку. Аналіз статей 71, 72 ЖК Української РСР дає підстави для
висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування
жилим приміщеннями за двох умов: непроживання особи в жилому приміщенні більше
шести місяців та відсутність поважних причин. Саме на позивача процесуальний
закон покладає обов`язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені
ст.71 ЖК Української РСР строки у жилому приміщенні без поважних причин, що
позивач не довів. ВС виходить з того, що початок відліку часу відсутності
визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до
жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності.
При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до
жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді
позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен
ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої
відсутності».
Ø У постанові ВС у складі колегії суддів
Першої судової палати КЦС від 14.06.2022 у справі № 161/20415/19 (провадження №
61-14025св21) зазначено:
«відповідно до ч.2 ст.107 ЖК України, у разі вибуття наймача та членів його
сім`ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле
приміщення в тому ж населеному пункті договір найму жилого приміщення
вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення вибуває не вся
сім`я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім`ї, який
вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття. При
цьому факт тимчасової відсутності фізичної особи і пов`язані з цим правові
наслідки (ст.71, 72 ЖК України) необхідно відмежовувати від факту постійної
відсутності особи в житловому приміщенні у зв`язку з її вибуттям на постійне
проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж
населеному пункті (ст.107 ЖК України). Звертаючись до суду з цим позовом,
позивач, посилаючись на те, що відповідач вибув на інше постійне місце
проживання, просив визнати відповідача таким, що втратив право користування
спірним житловим приміщенням за ст.107 ЖК України. Саме на позивача
процесуальний закон покладає обов`язок довести факт вибуття відповідача
(відповідачів) на постійне місце проживання в інше жиле приміщення відповідно
до ст.107 ЖК України. При цьому, слід ураховувати, що доказуванню у цьому разі
підлягають обставини, які свідчать про обрання особою іншого постійного місця
проживання. На підтвердження вибуття особи до іншого постійного місця
проживання суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про
обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в
листах, розписка, переадресовка кореспонденції, утворення сім`ї в іншому місці,
перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт,
укладення трудового договору на невизначений строк тощо). Підставою для
визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може
слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею
інтересу до такого житлового приміщення».
Ø У постанові ВС у складі колегії суддів
Другої судової палати КЦС від 22.11.2018 у справі № 760/13113/14-ц (провадження
№ 61-30912св18) зазначено: «апеляційний суд встановив, що квартира АДРЕСА_4 має дві суміжні
кімнати. При цьому, мати відповідача постійно проживала у квартирі разом зі
співмешканцями. На цей час, в квартирі проживає чоловік матері - ОСОБА_6 .
Відповідач не проживає у спірній квартирі за домовленістю з матір`ю, оскільки
площа та планування квартири не дають можливості для одночасного проживання в
квартирі трьох дорослих осіб. За таких обставин, врахувавши поважність причин
відсутності ОСОБА_7 у спірній квартирі понад 6 місяців, а також відсутність у
відповідача іншого житла, апеляційний суд зробив правильний висновок про
відмову у задоволенні позову».
Ø Кожна сторона повинна довести ті
обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень,
крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч.1 ст.81 ЦПК України).
Ø Суд оцінює докази за своїм внутрішнім
переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та
безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для
суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість,
достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок
доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в
цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у
справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ч.1-3
ст.89 ЦПК України).
Немає коментарів:
Дописати коментар